Зима Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі закриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену.

ВОВКИ «Чого, брате, так збілів? Що з тобою сталось? » — Ах, за мною через став Аж сто вовків гналось! «Бог з тобою. . . Сто вовків! . . Та б село почуло. . . » — Та вірно пак і не сто, А п’ятдесят було. «Та й п’ятдесят диво в нас. . . Де б їх стільки взялось? » — Ну, Іванцю! Нехай так, Але десять гналось. «Та і десять не було! Знать, один усього?

Нічка-новорічка Гарна нічка-новорічка! Найчудовіша в зимі! Новорічка-чарівничка. . . Поміркуйте-но самі: На ялинках ця чаклунка Скрізь запалює зірки І найкращі подарунки Нам кладе під подушки, О дванадцятій годині
 Похитнеться стрілка — скік! І ми всі за мить єдину 
Підростем на цілий рік.

В магазин я так и не пошел. С некоторых пор доверяю вот этим вот "ощущается как". Завтра, завтра не сьогодні, так усі лінивці говорять. . . Стих зато соотвествующий нашел, несколько неприличный, но правдивый. . Декабрь уж наступил, И осени хана.

Пока я спал, повсюду выпал снег – он падал с неба, белый, синеватый, и даже вышел грозный человек с огромной самодельною лопатой и разбудил меня. А снег меня не разбудил, он очень тихо падал. Проснулся я посередине дня, и за стеной ребенок тихо плакал.

взрослые стихи от детского поэта. ##### Чи вірю я в удачу? Як ще вірю! Вона – Великдень творчого труда. Щаслива мить, коли небесну мрію Загнуздує земних думок орда. І сам дивуєшся – сягнув у неможливе. Ти вище себе підійняв себе. Але удача – пані шаноблива, Не гейкнеш їй ні цоб, ані цабе. ##### Перон щербатий, наче берег річки.

Давеча Все кручины были далеча Да повылезли таперича Ох, нонеча - не давеча Зараз-то Мужика во мне поубыло Крепко теменью позастило Ох, давеча да зараз-то Шо ж ей не жилось Шо ж она сбегла молча Шо ж я брякнул ей Шо таперь лишь давеча Давеча Жисть была навроде кулича А таперь навроде сухаря Ох, нонеча – не давеча… (с)

Зірка не спить у моєму вікні. Зірці — не спиться. Не спиться й мені. Що я для неї? А бачиш, зі мною зірка сумує теж за весною. . . Хочеться зірці терпкої роси, хочеться слухать птахів голоси, хочеться впасти під ранок на землю і загойдатись на гілці зеленій. . .

Мені снилось: я мельник в старому млині… Уночі затихають колеса. Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить Чи кажан проти місяця грає. У млині щось гризуть і смакують щурі, Під колесами падають краплі… Щука кинеться десь, і півсонний ситняг Заспокоїтись довго не може. Десь підвода далека в полях гуркотить. Хто, куди та для чого прямує?

Мне снится старый друг, который стал врагом, но снится не врагом, а тем же самым другом. Со мною нет его, но он теперь кругом, и голова идет от сновидений кругом. Мне снится старый друг, крик-исповедь у стен на лестнице такой, где черт сломает ногу, и ненависть его, но не ко мне, а к тем, кто были нам враги и будут, слава Богу.

Розходився мужичок Аж ґвалт дякувати, Та одна йому біда: Не вмів читати. До аз-буки — так куди, Не того він хоче. Він гадає чим другим Просвітити очі. "Не вміє ж так старий дяк Стрічки розібрати, Окуляри ж як візьме — То куди читати! Отак і я заведу Кондаки й тропарі, Піду тілько та куплю Такі окуляри". Пішов мужик до крамниці, Різні вибирає. . .

Тогда, когда любовей с нами нет, тогда, когда от холода горбат, достань из чемодана пистолет, достань и заложи его в ломбард. Купи на эти деньги патефон и где-нибудь на свете потанцуй.

На тему «Я і ввічливість» ідуть у класі збори. На тему, дуже звичну нам, Вікторія говорить. — Почну з Вітька, бо він себе поводить некультурно, він хоч і виріс до небес, а розум — наче в курки! — Сама ти курка! — звивсь Вітько. — Ще побазікай трохи, так я тебе через вікно геть викину за ноги! — Диви, який! — Лінтюх! — Тюхтій! — наскочили дівчата.

Ніколи і нізащо дорослим не позаздрю! На них дивитись — просто сміх. Скажіть: хіба життя у них, коли нічого в світі не можна їм робити? ! Не можна їм на дерево, хоч це і дуже просто, аж на вершечок здертися. Адже вони — дорослі. . . Не можна грати у футбол на вулиці завзято і, у вікно забивши гол, через паркан тікати.

Уже і вересню кінець, Настали дні холодні, До нас, я чула, морозець Прийде вночі сьогодні. Впаде на луки, на гаї, Побілить лист на вишні. . . Погасить сонечка мої — В саду жоржини пишні. Та я морозцеві тому Не дам жоржин стоптати: На руки ніжно їх візьму І понесу до хати! Познанська Марія

А метеликам весело А метеликам — весело, а метеликам — смішно, бо метеликам вересень щось наспівує ніжне. Бо метеликам сонечко білі крильця лоскоче, а довірливі соняхи з ними гратися хочуть. І метелики світяться свічечками в блакиті, бо маленьким не віриться, що кінчається літо.

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ Вивів циган на ярмарок Коня продавати… Посходились ярмаркові, Стали оглядати… Оглядають — кінь, як сокіл, І ганчі не має! А сам циган кругом ходить Та все примовляє: «Що конина, то конина! . . А щоб язик мала, То вона б вам, люди добрі, Всю правду сказала! » Купив якийсь ту конину, Дома оглядає! . .

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі. Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле.

УПАВ ОДНАЖДЫ С МОСТА Он пил огромными глотками И в бункер с бабами ходил, А после пьяными садами Был нежен, трепетен и мил. Он говорил о том, что было И не жалея громких слов Был просто глупое чудило В бурлящем пламени основ. И памятник себе при жизни Воздвиг нерукотворно он, Погрязнув в едком гуманизме, Как беспробудный охламон.

Нашел стихи еще из 2014 года, стали только актуальне. . . . Кому нужны стихи, когда И тут беда, и там беда, Когда… ну, и так далее? Но всё рисует Архимед Без перерыва на обед Свои кружочки на земле, Покуда не накрыл их след От воинской сандалии. Яков Подольный Так что пока будет электричество и вай-фай. . . будут и котики, и все остальное. . .