взрослые стихи от детского поэта. ##### Чи вірю я в удачу? Як ще вірю! Вона – Великдень творчого труда. Щаслива мить, коли небесну мрію Загнуздує земних думок орда. І сам дивуєшся – сягнув у неможливе. Ти вище себе підійняв себе. Але удача – пані шаноблива, Не гейкнеш їй ні цоб, ані цабе. ##### Перон щербатий, наче берег річки. Стрибни із

Давеча Все кручины были далеча Да повылезли таперича Ох, нонеча - не давеча Зараз-то Мужика во мне поубыло Крепко теменью позастило Ох, давеча да зараз-то Шо ж ей не жилось Шо ж она сбегла молча Шо ж я брякнул ей Шо таперь лишь давеча Давеча Жисть была навроде кулича А таперь навроде сухаря Ох, нонеча – не давеча… (с)

Зірка не спить у моєму вікні. Зірці — не спиться. Не спиться й мені. Що я для неї? А бачиш, зі мною зірка сумує теж за весною... Хочеться зірці терпкої роси, хочеться слухать птахів голоси, хочеться впасти під ранок на землю і загойдатись на гілці зеленій... Зірка сумує, лиш зрідка змигне, ніби, манюня, втішає мене, ніби шепоче: — Скоро ж —…

Мені снилось: я мельник в старому млині… Уночі затихають колеса. Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить Чи кажан проти місяця грає. У млині щось гризуть і смакують щурі, Під колесами падають краплі… Щука кинеться десь, і півсонний ситняг Заспокоїтись довго не може. Десь підвода далека в полях гуркотить. Хто, куди та для чого прямує?

Мне снится старый друг, который стал врагом, но снится не врагом, а тем же самым другом. Со мною нет его, но он теперь кругом, и голова идет от сновидений кругом. Мне снится старый друг, крик-исповедь у стен на лестнице такой, где черт сломает ногу, и ненависть его, но не ко мне, а к тем, кто были нам враги и будут, слава Богу. Мне снится

Розходився мужичок Аж ґвалт дякувати, Та одна йому біда: Не вмів читати. До аз-буки — так куди, Не того він хоче. Він гадає чим другим Просвітити очі. "Не вміє ж так старий дяк Стрічки розібрати, Окуляри ж як візьме — То куди читати! Отак і я заведу Кондаки й тропарі, Піду тілько та куплю Такі окуляри". Пішов мужик до крамниці, Різні вибирає...

Тогда, когда любовей с нами нет, тогда, когда от холода горбат, достань из чемодана пистолет, достань и заложи его в ломбард. Купи на эти деньги патефон и где-нибудь на свете потанцуй.

На тему «Я і ввічливість» ідуть у класі збори. На тему, дуже звичну нам, Вікторія говорить. — Почну з Вітька, бо він себе поводить некультурно, він хоч і виріс до небес, а розум — наче в курки! — Сама ти курка! — звивсь Вітько.— Ще побазікай трохи, так я тебе через вікно геть викину за ноги! — Диви, який! — Лінтюх! — Тюхтій! — наскочили…

Ніколи і нізащо дорослим не позаздрю! На них дивитись — просто сміх. Скажіть: хіба життя у них, коли нічого в світі не можна їм робити?! Не можна їм на дерево, хоч це і дуже просто, аж на вершечок здертися. Адже вони — дорослі... Не можна грати у футбол на вулиці завзято і, у вікно забивши гол, через паркан тікати. Та й серед парку, по

Уже і вересню кінець, Настали дні холодні, До нас, я чула, морозець Прийде вночі сьогодні. Впаде на луки, на гаї, Побілить лист на вишні... Погасить сонечка мої — В саду жоржини пишні. Та я морозцеві тому Не дам жоржин стоптати: На руки ніжно їх візьму І понесу до хати! Познанська Марія

А метеликам весело А метеликам — весело, а метеликам — смішно, бо метеликам вересень щось наспівує ніжне. Бо метеликам сонечко білі крильця лоскоче, а довірливі соняхи з ними гратися хочуть. І метелики світяться свічечками в блакиті, бо маленьким не віриться, що кінчається літо.

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ Вивів циган на ярмарок Коня продавати… Посходились ярмаркові, Стали оглядати… Оглядають — кінь, як сокіл, І ганчі не має! А сам циган кругом ходить Та все примовляє: «Що конина, то конина!.. А щоб язик мала, То вона б вам, люди добрі, Всю правду сказала!» Купив якийсь ту конину, Дома оглядає!.. Аж конина його справді Язика

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі. Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле. Зупинися…

УПАВ ОДНАЖДЫ С МОСТА Он пил огромными глотками И в бункер с бабами ходил, А после пьяными садами Был нежен, трепетен и мил. Он говорил о том, что было И не жалея громких слов Был просто глупое чудило В бурлящем пламени основ. И памятник себе при жизни Воздвиг нерукотворно он, Погрязнув в едком гуманизме, Как беспробудный охламон. И вот

Нашел стихи еще из 2014 года, стали только актуальне.... Кому нужны стихи, когда И тут беда, и там беда, Когда… ну, и так далее? Но всё рисует Архимед Без перерыва на обед Свои кружочки на земле, Покуда не накрыл их след От воинской сандалии. Яков Подольный Так что пока будет электричество и вай-фай... будут и котики, и все остальное...

Долгое время у нас (в городе) было тихо. По области да, прилетало всяко, а у нас только сирены. А вот вчера раза два бамкнуло. Я, расслабившись, во время сирены не прятался, купил всякого, что нуждалось в немедленном приготовлении, и куховарил себе... ага, стоял как раз возле окна. Обошлось. Власти говорят, что сбили ракеты, они упали в области,

Раз на мові ксьондз казав: «Не впивайтесь, люди! На тім світі вам смола Замість вина буде!» Ото якийсь і захтів Смоли скуштувати, Каже собі два бички За денежку дати. Випив один — не біда, Другий випиває… Посмакував неборак, Далі промовляє: «Та гірка вона, гірка! А все ж не тужити: Як втягнеться чоловік, То й то буде пити!» (Степан Руданьский)

Я не люблю зиму - она убога, Однообразна, красками скупа,- И месяц круглый как лупа, Царит в просторах мертвого, немого. Я не люблю зиму - она убога. Оригинал. Перевод мой.

Мишка косолапый По лесу идёт, Шишки собирает, Песенки поёт. Белка-озорница С ветки скок-поскок, Шишку уронила - Прямо мишке в лоб. Сел на травку мишка И давай реветь - Испугался шишки Глупенький медведь. Больше я не буду По лесу гулять, Больше я не стану Шишки собирать. Спрятался под ёлкой, Как листок, дрожит. Глядь - по лесу зайка

Прийшла в церкву стара баба, Свічок накупила, Де була яка ікона, Всюди поліпила. Іще пара остаєть ся, Де їх приліпити?.. — Ага! каже, пошукаю Святого Микити! Найшла баба і Микиту — Святий чорта ціпить!.. Баба їдну йому ставить, Другу чорту ліпить… Видять люде й розважають, Щоб там не ліпила: „Що ти, бабо, кажуть, робиш? Та-ж то вража…