Поет Виталий Соломин Песня из кф "Предел желаний"

Я редко ем пельмени, и если ем то покупные... наверное оттого и и не ладно всё... Наташа в минуты тоски и сомнений обычно садится и лепит пельмени. Они отвлекают Наташу от мыслей о бренности жизни, отсутствии смысла, проблемах и планах, делах и конфликтах - есть только они, всё другое - забыто. Пельмешка к пельмешке, и мысли в порядке. Для рук

Можно не читать #### Ровно в осень закончилось лето. Я несу по тропинкам судьбы: Два просроченных в счастье билета, Боль в ноге, седину бороды. ####

Багровый и белый отброшен и скомкан, в зелёный бросали горстями дукаты, а чёрным ладоням сбежавшихся окон раздали горящие жёлтые карты. Бульварам и площади было не странно увидеть на зданиях синие тоги. И раньше бегущим, как жёлтые раны, огни обручали браслетами ноги. Толпа — пестрошёрстая быстрая кошка — плыла, изгибаясь, дверями влекома;

Стоїть козак коло груші Дівку підмовляє. А дівчина, як калина, Полум'ям палає. Зчервоніло повне личко, Відскочили груди… Отак дала б, та боїться, Що то послі буде. "А що, — каже, — як я буду Дитиноньку мати? Хто пригорне сиротину, Буде доглядати?" Козак жваво обіймає Дівчину руками. "Не журись, дівчино, — каже, — А той, що над нами!.."

Когда идёшь вдоль чёрного канала Куда угодно, мнится: жизни мало, Чтоб до конца печального дойти. Твой город спит. Ни с кем не по пути. Так тихо спит, что кажется, возможно Любое счастье. Надо осторожно Шагать, чтоб никого не разбудить. О господи, как спящих не простить! Как хочется на эти вот ступени Сесть и уснуть, обняв свои колени. Как

Нефтали Рикардо Pейес Басуальто появился на свет 12 июля 1904 года в городке Парраль в центральном Чили, в семье железнодорожного служащего. Поэтом Pablo Neruda он стал потом Любовь и долгий путь рождают книгу, И если нет в ней стран и поцелуев, Нет человека с полными руками И женщины нет в каждой капле, Нет голода, желанья, гнева и дорог, —

У суботу вранці жінка лаяла Данила: – Вийшла заміж за макуху, вік свій загубила. І навіщо віддала я молодість такому? Як покину, не потрібен будеш ти нікому. А в неділю анонімку одержала жінка. Закарлюками кривими списана сторінка: «Ваш Данило вам зміняє. Ходить до артистки. Торти носить і ковбаси, пряники й сосиски. Він із нею в ресторанах

Пише Тарас Григорович у фейсбуку: Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть. Коментарі: "Вишні біля хати не треба саджати, біля хати треба саджати горіх, бо горіх то дуже від мух добре". "Слухайте, чому вечерю завжді має готувати мати? А мати що,…

Просто здравствуй, просто будь Где-нибудь на свете этом. Надо мне совсем чуть-чуть. Просто нужно знать об этом. Знать о том, что где-то там, Где сплелись в узор дороги, Долгожданная душа Обитает без тревоги. Будь в далёком далеке, Будь в бескрайнем бесконечье. Ах, родной мой человек, Это ж так по-человечьи… Человечески желать – Быть на этом

Іде кіт через лід Чорнолапо на обід. Коли чує він — зима Його біла підзива: Ти чого йдеш через лід І лишаєш чорний слід? Бо я чорний,— каже кіт,— Я лишаю чорний слід, Коли ж біла ти сама, То білій тут дотемна! — І пішов кіт через лід Чорнолапо на обід. Стала зимонька сумна: За котом ішла весна! Вінграновський Микола

Oh, non est vesper Oh, non est vesper, non est vesper; Valde parum dormivi, Valde parum dormivi: Oh, et in somnio vidi. (duo ultimi versus uniuscuiusque strophae bis dicuntur) Et in somno vidi miro: Equum nigrum subter me Lascivisse et lusisse, Saluisse vivide. Oh, advolasse ventos malos Usque a solis ortu Et galerum deiecisse Meo capite atrum.

Зима Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі закриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену. ##### Я Вас любив Я Вас любив, а Ви ніколи…

ВОВКИ «Чого, брате, так збілів? Що з тобою сталось?» — Ах, за мною через став Аж сто вовків гналось! «Бог з тобою... Сто вовків!.. Та б село почуло...» — Та вірно пак і не сто, А п’ятдесят було. «Та й п’ятдесят диво в нас... Де б їх стільки взялось?» — Ну, Іванцю! Нехай так, Але десять гналось. «Та і десять не було! Знать, один усього?» — А

Нічка-новорічка Гарна нічка-новорічка! Найчудовіша в зимі! Новорічка-чарівничка... Поміркуйте-но самі: На ялинках ця чаклунка Скрізь запалює зірки І найкращі подарунки Нам кладе під подушки, О дванадцятій годині
 Похитнеться стрілка — скік! І ми всі за мить єдину 
Підростем на цілий рік. Моруга Василь ##### Новорічна пригода В нашу хату

В магазин я так и не пошел. С некоторых пор доверяю вот этим вот "ощущается как". Завтра, завтра не сьогодні, так усі лінивці говорять... Стих зато соотвествующий нашел, несколько неприличный, но правдивый.. Декабрь уж наступил, И осени хана. Укрылись белым невесомым снегом Деревья, улицы, дороги и дома, Машина вечно пьяного соседа И

Пока я спал, повсюду выпал снег – он падал с неба, белый, синеватый, и даже вышел грозный человек с огромной самодельною лопатой и разбудил меня. А снег меня не разбудил, он очень тихо падал. Проснулся я посередине дня, и за стеной ребенок тихо плакал. Давным-давно я вышел в снегопад без шапки и пальто, до остановки бежал бегом и был до смерти

взрослые стихи от детского поэта. ##### Чи вірю я в удачу? Як ще вірю! Вона – Великдень творчого труда. Щаслива мить, коли небесну мрію Загнуздує земних думок орда. І сам дивуєшся – сягнув у неможливе. Ти вище себе підійняв себе. Але удача – пані шаноблива, Не гейкнеш їй ні цоб, ані цабе. ##### Перон щербатий, наче берег річки. Стрибни із

Давеча Все кручины были далеча Да повылезли таперича Ох, нонеча - не давеча Зараз-то Мужика во мне поубыло Крепко теменью позастило Ох, давеча да зараз-то Шо ж ей не жилось Шо ж она сбегла молча Шо ж я брякнул ей Шо таперь лишь давеча Давеча Жисть была навроде кулича А таперь навроде сухаря Ох, нонеча – не давеча… (с)