Вірші Степана Руданьского. ( 5 фото )

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина,
Там біленькая хатина,
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча миле.

Зупинися нишком-тишком
Над рум'яним білим личком,
Над тим личком зупинися,
Чи спить мила — подивися.

Як спить мила, не збудилась —
Нагадай їй, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась…

Як заб'ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі.

А як мене позабула,
Як нелюба пригорнула —
Ти розвійся край долині,
Не вертайся з України…

Вітер віє, вітер віє;
Серце тужить, серце мліє…
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю замирає.

1854

###

ВОВКИ
«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».
«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»
«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».


###
СПОВІДЬ
Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…

Молодиця молодая,
Тлуста, уродлива;
Груди білі — як збанята;
Сама чорнобрива.

Піп накрив ї патрахілем,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
Її промовляє:

«Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.

Я ще здавна тебе люблю!..» —
Піп її туркоче…
Молодиця й собі каже:
«А я вас, панотче!»

Дзвонять дзвони на «Достойно»,
Дзвонять — і по всьому.
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.

Тілько двері відхилила —
Чоловік озвався:
«Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?»

«Ет! Чого він не питався!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів муки на проскури,
Питав, чи не маю».

«Ні, псяюхо!.. Не до шмиги!
Не муки він хоче!
Чув я добре, як казала-сь:
«А я вас, панотче!»

Стережися, коли хочеш!..
А то як почую,
То й тобі муки намелю,
Й йому напетлюю!»


###

ГУМЕННИЙ
Їздив дідич за границю,
Назад повертає —
От гуменний на границі
Пана і вітає.

Поклонився, привітався.
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.

Одно тілько…» — «А що тілько?»
Дідич обізвався.
«Та то, пане, що ваш ножик
Складаний зламався».

«Ну! Зламався, так зламався,
Що там споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й мали зламати?»

«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».

«А з чого ж то сивий згинув?»
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
То і підірвали».

«То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».

«Помоліться, пане, богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!»

«Од пожару?.. Що такеє?..»
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»

«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!..»
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»

«Що ж там, голубе Іване?
Як там бідна дочка?»
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»

Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»

###
УКАЗ
Їде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:

«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»



###
ПОЧОМУ ДУРНІ
«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!

Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».

«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:

Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»

###
СКАЖИ ПО-НІМЕЦЬКІЙ
Положився вражий німець
З хазяями спати.
Серед ночі — шась на жінку
Та й зачав ї..ти.

Але мужик пробудився
Та й жінку торкає:
"Та же тебе ї.. німець!" —
Стиха промовляє.

"Та вже ж ї..!" — "То кажи що!"
"Який молодецький!..
Як умієш що казати,
Скажи по-німецькій!"
###

ПІП НА ПУЩІ
Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили…

Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межі пущі
Та й собі спасатись.

І зібрав усю громаду,
З нею розпростився;
Взяв з собою молитовник,
В пущу віддалився…

Але де йому до пущі!
Привик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу та кашки…

Привик собі як часами
То й дечого вжити…
Та де йому серед пущі
Корінцями жити!

Пробув в пущі одні сутки;
Ба щось не прядеться…
Пробув другі піп удовий —
Ба вже й нитка рветься…

Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
«А що ж то ви не на пущі?» —
Громада питає.

«Не питайте, добрі люди! —
Став піп говорити. —
Не з такими животами
Серед пущі жити!..»
###

ЛОШАК
Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
«Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!..
Есть важней дела!
Придешь после!» Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
«Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вклепався!»
Бух панам до ніг!
«Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?..»
«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!»

###
СТАНОВИЙ
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед річки заламався
На тонкім льоду.
Б’ються соцькі й розсильнії,
Б’ються рибаки.
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс.
«Гирсти-гирсти, — став питати,
Що таке у вас?»
«Засідатель утопився,
Господи прости!..
Ходи, жидку, хоть поможеш
Шнура завести».
«Гирсти! Нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованець наставте —
Вийде сам з води!»

###
ТОЙ, ЩО НАД НАМИ
Стоїть козак коло груші
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.

«А що, — каже, — як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»

Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, — каже, —
А той, що над нами!..»

А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»

Як почули молодята —
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак — за пороги…


###

ЦИГАН З ХРОНОМ
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.

Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.

Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!

До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.

От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.

А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:

«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!..»
###